Меню

Теги для нашей библиотеки:

Рефераты бесплатно, доклады, курсовые работы, рефераты бесплатно, реферат, рефераты, рефераты скачать, Рефераты бесплатно, большая бибилиотека рефератов, и многое другое.


  "Дзеркало тижня" як суспільно-політичний щотижневик

"Дзеркало тижня" як суспільно-політичний щотижневик

Міністерство освіти та науки України

Дніпропетровський національний університет

Роботу виконано на кафедрі

масової та міжнародної комунікації

Курсова робота

на тему:

«Дзеркало тижня» як суспільно-політичний щотижневик»

Виконала

студентка групи ЗЖ-06

Романюк Оксана Ігорівна

Перевірила

К.ф.н.,доц.

Гусак Н.А.

Дніпропетровськ 2007

Зміст роботи

Вступ

Частина І. Історія розвитку суспільно-політичного щотижневика:

а) Щотижневик, його історичний розвиток та поява у ньому політичної спрямованості.

б) Історія взаємовідносин влади і політичних видань у суспільстві.

в) Роль суспільно-політичних видань у демократичному суспільстві та становленні громадянської думки.

3. Частина ІІ. Загальні відомості про суспільно-політичний щотижневик

«Дзеркало тижня». Демократичність і «свобода слова» на сторінках цього видання, відповідність видання до вимог суспільно-політичного щотижневика.

Висновки.

Вступ

Із здобуттям Україною незалежності відбулись докорінні зміни в усіх сферах суспільного життя, зокрема і в засобах масової інформації. Причому, тут елементи демократії проявились чи не найбільш виразно і суперечливо. І пояснюється це, головним чином, наступним:

* потреба демократизму в ЗМІ важлива не лише сама по собі, як в одній із складових суспільного життя, а ще й тому, що демократизм в ЗМІ прямо впливає на розвиток демократії в усіх інших сферах життя;

* журналістська праця за своєю сутністю є працею творчою, вільною, просякнутою свободою думки - ще є важливою ознакою демократії;

* прояви демократії в журналістиці по-різному були сприйняті різними колами суспільства, не всім вони були до вподоби, а, отже, зустріли й спротив. Структура засобів масової інформації змінилась і кількісно, і за способами інформування.

Збільшилась кількість видань. У республіканському масштабі, крім газет, що продовжили існування (іноді під іншими назвами), з'явились нові: "Голос України", "Урядовий кур'єр", "Дзеркало тижня", "Факти", "Сегодня" та ін. Збільшилась кількість видань, особливо спеціалізованих, в яких зацікавлені певні групи населення. Певний сенс у структурі видань має статус видання у зв'язку з територією, на якій воно поширюється. За радянських часів територіальна прив'язка була непорушною, а в сучасних умовах будь-яка газета, зареєстрована державним комітетом України з питань інформаційної політики, може вважатись обласною чи республіканською. Структурні перетворення означають реальне входження демократії в ЗМІ: адже завдяки їм краще задовольняється попит реципієнтів інформації на новини, йде поглиблення знань про світ, посилюється аналіз суспільних явищ. Однак і ідеалізувати ці процеси не можна. В сучасній структурі ЗМІ помітні і деякі мінуси в проявах демократії:

* знизилась періодичність виходу багатьох газет: щоденні в минулому виходять тричі, а то й раз на тиждень - а, значить, споживач інформації не отримує оперативних новин. Ччерез брак коштів у населення далеко не всі мають можливість дивитись телевізор, слухати радіо, а значить, при всьому розмаїтті ЗМІ можливості отримати широку інформацію обмежені. Також не всі засоби інформації однаково доступні для всіх (опозиційні видання, в силу різного роду перепон - менш доступні, Інтернет - мало доступний для більшості громадян) і тому вилив на маси реципієнтів справляють переважно офіційні, багатотиражовані видання, яким бракує демократизму.

Зміни початку 1990-х років, які проходили під лозунгами демократії та ринкових реформ, викликали зміни у друкованій та електронній пресі пострадянських республік, зокрема в Україні. Видавнича діяльність припинила бути партійно-державною монополіює і почала здійснюватись в умовах ринкового середовища. Тепер на сторінках газет зявляються заборонені теми, користуючись можливістю висловлювати будь-які думки, деякі видання переходять на критикуючий зміст. Звичайно, найбільші зміни відбулися у сфері суспільно-політичної преси, яка звільнилась від контролю влади і увійшла в новий етап демократичного розвитку. Висвітлення політики перестало носити одно векторний характер, подається в руслі обговорення, співставлення думок. Своєрідною стає тематика ЗМІ в ході політичної кампанії. Продовжуючи представляти розмаїття тем, вони зосереджують увагу на проблемі, якій присвячується кампанія. В це русло потрапляють і такі факти, події, які й не мають безпосереднього відношення до кампанії, але вони "прив'язуються" до високої політики. Наочно підтвердила це положення президентська кампанія 2004 р. На сторінках газет публікувались не лише матеріали, що висвітлювали програми, дії кандидатів у президенти, а й інші події, зокрема - хід слідства по фактах переслідувань журналістів, заяви та діяльність опозиції, реагування правоохоронних органів на різного роду злочини і т.ін.; причому все це - під кутом зору президентської кампанії.

В Україні в останні роки дуже часто використовується поняття «демократія», яке далеко не всім зрозуміле до кінця. За неї ми «боремося», на її честь співаємо пісні. Кожне поважаюче себе видання претендує на посаду найдемократичнішого та найобєктивнішого. Але всі ці високі поняття повинні підтверджуватись практичними діями, зокрема повагою до реципієнта інформації, залучення його до участі у випуску.

Одне із найпопулярніших політичних видань в Україні є суспільно-політичний щотижневик «Дзеркало тижня», яке і стало об'єктом моїх досліджень. На його прикладі я намагатимусь визначити відповідність політичних видань сучасності до основних вимог демократичного видання. «Дзеркало тижня» не даремно стало основою моєї праці, адже цей щотижневик випускається в Україні вже протягом 12 років і на його прикладі можна прослідкувати ті структурні зміни, які відбулися у політичній пресі України за час її незалежності. До того ж, актуальним є питання політичної преси, адже після виборів президента 2004 року, політика стала гіперпопулярною серед населення, де чималу роль зіграли саме політичні видання.

На прикладі щотижневика «Дзеркало тижня» у цій роботі я спробую прослідити принципи збору та подання інформації у політичних виданнях, їх роль у формуванні політичних пріоритетів людства, демократичність та об'єктивність поданій у них інформації. Моя праця присвячена перегляду та аналізу рівня демократичності політичних видань, їх основні функції у сучасному суспільстві, структуру роботи на прикладі конкретного щотижневика, а також історію розвитку самого поняття «щотижневик» та його функції у ЗМІ. Спираючись на наукові книжки та практичний аналіз видання, я сформулюю принцип роботи редакції, мету видання, її вікову категорію та передбачену аудиторію.

Частина І

«Історія розвитку суспільно-політичного щотижневика»

а) Щотижневик, його історичний розвиток та поява у ньому політичної спрямованості

Щотижневик у словарі - «періодичне видання, яке виходить один раз на тиждень». З часом та розвитком соціуму тематична направленість та популярність щотижневика змінювалась. Наприклад, на 1913 рік майже третина системи журналістики була саме тонким щомісячником - компромісним типом журнального видання, яке у великій мірі відповідало задачам преси у складний період війн та революцій. Тонкий щотижневик об'єднував у собі риси щоденної газети та товстого щомісячника. Щотижневий вихід дозволяв швидше ніж журнал «звичайного типу» відгукуватись на події. В той же час більший ніж у газети об'єм, а також можливість довше готувати та продумувати матеріал давала щотижневику саме ту здатність до «узагальнюючого висвітлення», яким так пишались товсті видання. Розвиток технічних можливостей дозволило щотижневому журналу увести до складу номера як обов'язків компонент ілюстрації. Щотижневик як тип видання періодики читачі обирали для різноманітних цілей. Для системи нашої преси тип щотижневого видання не був новим. Вони існували ще у 18 ст., розквіт їх прийшовся на 50-60-і роки 19 століття. Але в 1900-1917 роках приблизно третина періодичних видань доводилась на щотижневики. У 19 столітті відділення газети від журналу ще не було, а загальною особливістю щотижневиків була тільки періодичність. Поступово була відпрацьована форма такого видання: тонкий журнал у 50-60 сторінок. Обов'язковими були ілюстрації, белетристика, обзори публікацій за тиждень по всім суспільно-політичним питанням. Таким чином від товстого видання залишився відділ белетристики. Обзори подій також не перетворились на газетну інформацію. У щотижневиках також була важливою достатньо невисока ціна, те, що він виходив у певний день тижня, таким чином було створено не перебійний журнальний потік.

Тип щотижневиків, що був популярним у революційні періоди спочатку відрізнявся від класичного. У першу чергу у 1905 році випускалися суспільно-політичні щотижневики, аналогів яким до тих часів не було. Піонером серед таких видань став журнал «Полярная звезла» П.Б.Струве, навколо якого виникла партія кадетів. Його тип був новим для політичного щотижневика, у якому використовувався досвід західноєвропейських політичних видань. Достатню кількість щотижневиків видавали кадети. Вони використовували цей тип періодики для відпрацьовки тактичних, стратегічних і навіть філософських програм. Ці журнали за типом ще не були традиційними щотижневиками: в них не було ілюстрацій, але і час їх існування був стриманий. Під ударами цензури політичні щотижневики швидко зникли. Суспільно-політичні щотижневики знову стали популярними у періоди війн, коли вони мали велике значення, а тираж збільшувався у декілька разів. Визначеність та правдивість направлення, яке залишається важливою характеристикою суспільно-політичного видання починає стиратися лише у 20 столітті: у одному органі періодики можуть не співпадати направленість різних частин, і навіть різних відділів. Крім того, у виданнях , що виходили по 30 і більше років, направлення часто змінювалось у зв'язку з політичними подіями або з приходом нових працівників.

На сучасному ж етапі розвитку нашого соціуму, суспільно-політичний щотижневик має досить широкий спектр завдань, адже з поширенням демократії збільшується і кількість вимог, що їх ставить читач перед політичним виданням. Саме таке видання повинне мати великий вплив на читача, його думку, а отже надати таку інформацію, що не тільки зацікавить, а й переконає. Вагомість впливу політичних видань залежить від декількох факторів: по-перше, від позиції видання (споживач інформації піддається найбільшому впливу шанованого ним видання), по-друге, від авторитету журналіста, адже він своєю майстерністю, позицією утверджує у реципієнта певні погляди, що стають громадською думкою. Це вимагає від видання забезпечення не просто кваліфікованими кадрами, а журналістами, що мають глибокі знання у сфері політики, а також аналітичний склад розуму. І по-третє, вагомість впливу залежить від тиражу видання (чим він більший, тим на більшу кількість людей поширюється його вплив. Але, щодо останнього, то цей фактор більш важливий в умовах універсального видання, що ж до політики, то вона зацікавить лише певну аудиторію.

Змінилось у політично спрямованих та інших виданнях багато факторів, але далеко не всі вони позитивні. Наприклад, зменшилось або і зовсім зникло залучення до участі у підготовці матеріалу та обговоренні того чи іншого питання позаштатних авторів. Раніше газети регулярно друкували добірки і навіть сторінки листів читачів. При редакціях діяли позаштатні відділи, громадські приймальні, корпункти та інші форми громадських засад. Проводились заняття в школах та університетах робсількорів.

Партійні комітети регулярно слухали звіти редакцій про роботу з листами. Навіть гонорарна політика спрямовувалась на увагу до громадських кореспондентів: 60 відсотків належало віддати їм, 40 - штатним працівникам.

А зараз? Умови, в яких перебувають журналісти -- інші, а, отже, і результати - інші. Немає цілеспрямованого партійного контролю, немає пропорції 60 х 40, і журналісти отримали змогу більше писати і самі отримувати гонорар. І за навчання ніхто не питає. Більш того, відмежовування від авторів з народу здобуло своєрідне обґрунтування, багато газет друкують такі ремарки: "Листування з читачами не ведемо", "Матеріали не повертаємо". Звичайно ж, аж ніяк не слід ідеалізувати масову роботу редакцій в минулому. Багато в ній було показного, заформалізованого, мовляв, ось вона яка - народна преса. Листи перероблялись в угоду комуністичним ідеалам, а то й писались журналістами. Яка вже тут громадська думка?

Мова йде не про механічне відтворення того, що було. Мова йде про потребу на новій основі, враховуючи сучасні реалії, повернутись обличчям до реципієнта інформації і зробити його ключовою фігурою сучасної журналістики. Відрадно, що проявів уваги до думки, до матеріалів позаштатних авторів стає в сучасній українській журналістиці дедалі більше. Адже звернення читачів до газет - свідчення їх довіри до вагомого слова преси, яка нерідко стає більш впливовою силою, ніж офіційні органи влади.

б) Історія взаємовідносин влади і політичних видань у суспільстві

Починаючи з стародавніх часів, коли виникла преса у своїх початкових формах, влада прагнула підпорядкувати її своїм інтересам, всіляко придушуючи вольнодумство, критику на свою адресу. Буржуазія, піднімаючись на боротьбу з феодалізмом, підкріплюючи економічну владу владою політичною, проголосила на своїх знаменах лозунги: "свобода, рівність, братерство" - тобто лозунги демократії. На цій демократичній хвилі в буржуазних країнах створювалася широка сітка преси. Так, у Франції за 4 роки Великої Французької революції виникло близько тисячі центральних та місцевих газет і журналів. До 1917 р., в умовах самодержавства, преса в Росії не була вільною. Безперешкодно виходили лише ті газети та журнали, що підтримували царський режим. Більшовицькі газети друкувались і поширювались підпільно. В результаті Лютневої революції 1917р.. що поклала початок демократичним перетворенням в країні, преса отримала свободу. Поряд з буржуазними виходили меншовицькі, більшовицькі, есерівські газети. Обмеження свободи преси почались після того, як вийшов Декрет про пресу, підписаний Леніним в перші дні Жовтневої революції. Його головна ідея: «Нова влада перебуває в процесі становлення і тому не можна залишати пресу в руках буржуазії: в її руках преса не менш небезпечна, ніж "бомби та кулемети" і, як тільки новий лад зміцниться, - буде повна свобода преси.» "Тимчасовий" декрет діяв 72роки і був скасований лише в 1990 році прийняттям ще в умовах горбачовської перебудови "Декрету про пресу та інші засоби масової інформації". Але й цей декрет носив половинчатий характер: проголошувалась і гласність, політичний плюралізм, однак - у межах "соціалістичного вибору".

Отже, у процесі історичного розвитку, преса, як галузь суспільно-політичної діяльності пройшла кілька щаблів. Умовно їх можна представити так:

Перший щабель. Виникнувши в першій половині XVII століття з інформаційних потреб суспільства й будучи первісно спрямована на їх забезпечення41, журналістика дуже швидко викликала жвавий інтерес політичних діячів, які зрозуміли, що за її допомогою можна маніпулювати громадською свідомістю й управляти масовими емоціями. А відтак успішно боротися за владу, а потім і утримувати її. Другий щабель. У XIX столітті ці спокусливі для політиків властивості журналістики спричинилися до захоплення її в сферу політичних інтересів, з'єднання преси з політикою. Загальних інформаційних видань майже не залишилось, журналістика з'єдналася з публіцистикою і стала головним руслом її розвитку. Будь-яка газета чи журнал декларували свою партійність (чи протопартійність), читачі були добре зорієнтовані в політичних очікуваннях і передбачати наперед, яку позицію займе те чи інше періодичне видання щодо певної проблеми. На теренах Росії, куди входила більша частина українських земель, апогей політичної журналістики припав на XX століття, коли журналістика була перетворена на коліщатко і гвинтик у здійсненні в Радянському Союзі політики комуністичної партії. Третій щабель. Служінням фашистським та більшовицькому режимові партійна журналістика була цілковито скомпрометована в очах світової спільноти. Замовчування в радянській пресі голодомору 1932-1933 років, репресій проти української інтелігенції в 1930-х роках, численних порушень прав людини в повоєнному світі виявили кричущу несумісність такої поведінки з первісними функціями журналістики. До неї спочатку у центральноєвропейських країнах колишнього соціалістичного табору, а із знищенням СРСР і на східноєвропейських теренах почав повертатися ідеал загального видання, що головною метою проголошує не пропаганду і агітацію, а правдиве інформування громадян про об'єктивні факти дійсності і на підставі цього формування громадської думки. Незважаючи на затяжний перехідний стан українського суспільства, у розвитку нашого інформаційного простору все ж виразно намітилися ознаки третього періоду. Партійні і державні видання в Україні продовжують існувати, як наявні вони і в інших країнах світу, але вони явно програють на іформаційному ринку конкурентну боротьбу загальним газетам і журналам.

Страницы: 1, 2


Рекомендуем

Опрос

Какой формат работ для вас удобней?

doc
pdf
djvu
fb2
chm
txt
другой


Результаты опроса
Все опросы