Меню

Теги для нашей библиотеки:

Рефераты бесплатно, доклады, курсовые работы, рефераты бесплатно, реферат, рефераты, рефераты скачать, Рефераты бесплатно, большая бибилиотека рефератов, и многое другое.


  Основні правові системи сучасності

Основні правові системи сучасності

Інститут муніципального менеджменту і бізнесу

Основні правові системи сучасності

Київ-2000

План

Вступ
Поняття правової системи.
Сучасні правові системи.

Висновок

Література

Тема цієї роботи вибрана тому, що право і держава нерозривно взаємопов’язані, але кожна країна будує свою правову систему, беручи до уваги свої індивідуальні особливості історичного розвитку. Тому сучасні правові системи різних держав відрізняються одна від одної, і мають свої характерні риси.

Мета цієї роботи є вивчення особливостей правових систем сучасності, закономірності їх становлення і розвитку. Так як правові системи відображають соціально-економічний розвиток і рівень культури народу, то їх вивчення дозволяє відновити поняття про суспільні відносини, зрозуміти механізм суспільства, маючи на увазі права і обов’язки.

Актуальність цієї теми, ще й в тому, що Україна, як країна однієї правової системи, переходить в іншу правову систему. Зараз здійснюється реформа права в Україні, і вивчення особливостей правових основ інших країн дуже важливо на цей момент, так як це допоможе проаналізувати українське законодавство, дозволить використати позитивні моменти і уникнути негативних наслідків.

В першій частині цієї роботи представлено аналіз самого поняття
«правова система» і ознак, які обумовлюють належність права тієї чи іншої держави до відповідної правової системи. В другій частині роботи представлена загальна характеристика основних, існуючих у сучасному світі правових систем, і їх особливостей.

Поняття правової системи.

Пізнання суті і ролі права в житті потребує широкого підходу до правових явищ у всьому їх різноманітті і взаємодії між собою, а також обліку функціональних властивостей правових явищ по відношенню до людини, держави і суспільства. Разоми з багаточисленними означеннями поняття права, що відображають його головні риси, в науковому правоведенні було обгрунтовано і закріпилось поняття «правова система».

Правова система - цілісний комплекс правових явищ, який зумов-лений об’єктивними закономірностями розвитку суспільства, усвідом-лений, постійно відтворюваний людьми і організаціями (державою), та який використовується їми для досягнення своїх цілей.

Правова система відбиває закономірності розвитку суспільства, його історичні «національно-культурні» особливості. Кожна держава має свою правову систему, яка має як загальні риси з правовими системами інших держав, так і відмінності від них, тобто специфічні особливості.

Винекнення, історія розвитку правової системи держав свідчить про те, що на утримання і розвиток правової системи впливає духовна культура: релігія, філософія, мораль, художня культура, наука. Також на правову систему великий вплив справляє політика і політична культура. Сучасна правова карта світу розкриває різноманітність правових систем і в той же час свідчить про прагнення держав до зближення, єдності у законодавстві, правозастосовної діяльності у сфері регулювання ринкових відносин, охорони навколишнього середовища, та в регулюванні інших сфер суспільного і державного життя.

Розширенню взаємодії правових систем сприяє Організація Обєднаних
Націй, яка налічує на теперішній час більш як 180 держав-членів. Цей процес стимулють також законодавчі акти суверенних держав, які закріплюють пріорітет дій міжнародних актів, що відно-сяться до прав людини, до мирного урегулювання конфліктів між державами.

Правова своєрідність країн дозволяє сказати про їх самобутність, про те, що кожна з них утворює свою правову систему - сукупість всіх правових явищ (норм, інститутів, відносин, правосвідомості), які існують в її межах
(правова система в вузькому розумінні). Але поряд з особливостями, відмінностями, в цих правових системах можна помітити і загальні риси, елементи подібності, які дозволяють їх групувати у «правові сім’ї» (правові системи у широкому розумінні), які об’єднують декілька близьких у правовому відношенні країн.

Існує декілька критеріїв об’єднання, класифікації правових систем різноманітних держав:

1. Загальність історичної долі і історичних коренів. Інакше кажу-чи, системи пов’язані між собою історично, мають загальні державно- правові корені (походять з однієї древньої держави, засновані на одних і тих самих правових початках, принципах, нормах).

2. Спільність джерел, форм закріплення і вираження норм права. Мається на увазі зовнішня форма права, те, де і як фіксуються його норми (в законах, договорах, судових рішеннях, звичаях), їх роль, значення, співвідношення.

3. Структурна єдність, схожість. Правові системи країн, які вхо-дять в одну правову сім’ю, повинні мати схожість структурної побудови нормативно-правового матеріалу. Як правило, це знаходить вираження на мікрорівні - на рівні побудови норми права, її елементів, а також на макрорівні - на рівні побудови великих блоків нормативного матеріалу

(галузей, субгалузей, інститутів).

4. Спільність принципів регулювання суспільних інтересів. В одних країнах - це ідеї свободи суб’єктів, їх формальної рівності, об’єктивності правосуддя та ін., в інших - теологічні, релігійні початки (наприклад, мусульманські країни), в третіх - соціалістичні, націоналістичні ідеї і т.ін.

5. Єдність термінолгії, юридичних категорій і понять, а також техніки викладення і систематизації норм права. Близькі у правовому відношенні країни загалом використовують рівнозначні або схожі за своїм значенням терміни, що пояснюється єдністю їх походження. По тій же причині законодавці країн, які входять в одну правову систему, при розробці правових текстів застосовують однакові юридичні конструкції, способи побудови нормативного матеріалу, його упорядкування, систематизації.

Заслуговує підхід західних компартивістів, які заперечують типологію правових систем тільки за ознакою їх класової сутності. При класифікації вони використовують різноманітні фактори, починаючи з етичних, расових, географічних, релігійних, і закінчуючи юридичною технікою і стилем права.
Звідси і різноманіття класифікацій.

Так, формаційна класифікація має з точки зору юридичної науки той недолік, що вона «розкладає по полицям» усі суспільні явища в цілому, і тому не враховує специфічних особливостей права. Теорія права зацікавлена в такій класифікації, яка б враховувала характер і сутність права, як специфічного суспільного явища, і виходила б із особливостей права.

Найбільш ближче до потреб права, виділення правових систем, яке здійснюється наукою порівнюючого права. Краще за все така класифікація проведена відомим компартивістом Р.Давідом. Він виділив слідуючі правові системи (або як він висловлювався, «правові сім’ї»):
Романо-германську (країни континентальної Європи, Латинської Америки, деякі країни Африки, Турція).
Англо-саксонську (Англія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія та інші).
Релігійно-правові (країни, які мають в якості державної релігії іслам, індуїзм, іудаїзм).
Систему звичайного права (екваторіальна Африка, Мадагаскар).
Соціалістичну ( В’єтнам, КНДР, Куба).

В якості класифікаційних прикладів були використані перш за все джерела права і методи роботи юристів (законодавців і суддів), далі принципи права і його структура. Природньо, така класифікація адаптована переважно для права, створена для права, тому вона може бути використана для пошуку праворозуміння.

Таким чином, існує декілька точок зору на класифікацію правових систем сучасності і недалекого минулого.

Сучасні правові системи.

В стародавньому світі найбільш розвинутою правовою системою було римське право, юриспруденція Древнього Риму. Рецепція римського права стала головною складаючою частиною формування в середньовічній Європі романо- германської правової системи, «правової сім’ї». Свої цінності, особливості притаманні правовій системі, яка сформувалась в Англії і яка стала основною сім’єю загального права. На формування індуського, іудейського, а також мусульманського права вирішальний вплив справила релігія.

Розглянемо більш детально основні правові сім’ї.

Романо-германська правова система.

Одна із основних правових систем сучасності є романо-германська правова сім’я. Це яскравий приклад того, як всередині одного історичного типу існує декілька різноманітних правових систем. Романо-германська правова сім’я об’єднує правові системі багатьох держав сучасного світового суспільства.
Існує вона на європрейській території в країнах латинської (Італія,
Іспанія, Португалія, та ін.) та романо-германської (Франція, Німеччина,
Швеція, та ін.) мовних груп. Крім цього, до цієї правової сім’ї відносяться правові системи держав Латинської Америки, значної частини Африки, країн
Близького Сходу. В багатьох країнах, наприклад, в Японії, можемо помітити вплив цієї правової системи.

Характерною особливістю романо-германської правової сім’ї є те, що вона спирається на нормативно-правові акти, які як правило кодифіковані. На таких кодифікованих основах законодавства засноване право Франції,
Німеччини, Іспанії, Італії та ін.

На саме становлення романо-германської правової системи вплинуло право
Древнього Риму, і зараз вона існує на запозичених із Римського права основних поняттях, правових інститутах.

Економічний, соціально-політичний розвиток суспільства є головним джерелом становлення національної правової системи. В країнах Європи, які тяжіють до романо-германської правової системи, такими умовами стали: феодальна роздробленність, формування централізованих держав, становлення буржуазії, як панівного класу. Тут стали керувати за допомогою законів і кодексів, в яких чітко визначалось: що не заборонено, то дозволяється. В цьому міститься особливості романо-германської правової системи.

Важливим джерелом романо-германської системи права виступаэ закон.
Закони приймаються парламентами країн системи, мають вищу юридичну силу и розповсюджуються на всю територію держави, на всіх її громадян. Згідно романо-германської доктрини закони розподіляються на конституційні і загальні. У всіх країнах системи закріплені принципи пріорітету конституційних законів над загальними Крім законів в країнах романо- германської системи приймається багато підзаконних актів: декрети, регламенти, інструкції, циркуляри та багато інших.

Другим джерелом романо-германського права є звичай, який виступає в якості додатку до закону. Крім цього, звичай виконує функцію стримування протирічь, несправедливості законодавчих рішень.

Своєрідно положення звичаїв в системі джерел романо-германського права.
Вони можуть діяти не тільки як додаток до закону, але й поряд із законом.
Можливі ситуації, коли традиції займають положення «проти закону»
(наприклад в Італії, у навігаційному праві, де морський закон переважає над нормою громадянського кодексу). В цілому, сьогодні за рідким виключенням, традиції втратили характер самостійного джерела права.

Третім джерелом романо-германського права, з відповідними застереженнями, може бути визнана судова практика. По питанню судової практики, як джерела романо-германського права позиція доктрини вельми суперечлива. Не дивлячсись на це, можна зробити висновок про можливість зарахування судової практики до числа допоміжних джерел. В першу чергу це стосується «касаційного преценденту». Касаційний суд - це вища інстанція,і тому по суті, «просте» судове рішення, засноване, наприклад, на аналогічному чи загальному принципах, благополучно минувши «касаційний етап», може сприйматися іншими судами при вирішенні схожих справ, як фактичний прецедент. Тут можна казати про судовий прецедент як деяке виключення, яке не доторкується початкового принципу верховенства закону.
Також є принципово важливим і те, що суди не перетворюються в законодавця.

У всіх країнах романо-германської сім’ї визнається ділення права на публічне і приватне. Публічне право регламентує відносини субординаційні, які базуються на владі і підкоренні, на механізмі примусу зобов’язаних особ. В ньому домінують імперативні норми, які можуть бути змінені, доповнені учасниками правовідносин. До сфери публічного права можна віднести конституційне, кримінальне, адміністративне, фінансове, міжнародне право, процесуальні галузі ООН, інститути Трудового права и т.д.

Приватне право опосередковує відносини між рівноправними, незалежними суб’єктами. Тут переважають диспозиційні норми, що діють лише в тій частині, в якій вони не змінені, не скасовані їх учасниками. До сфери приватного права належать: цивільне, сімейне, торгове, міжнародне приватне право та інші.

Однак такий розподіл в деякій мірі втратив за останній час те значення, яке мав на перших етапах розвитку континентального права, хоча все ще залишається важливою характеристикою структури сучасних національних правових систем.

Ми розглянули загальні ознаки правової системи країн, які належать до романо-германської правової сім’ї.

На закінчення, хотілося б підкреслити, що різноманітні країни романо- германської правової сім’ї об’єднанні в теперішній час єдиною концепцією, за якою, першочергова роль належить закону. Але існують і деякі значні відмінності між системами цих країн, що торкаються конституційного контролю, кодифікації, різноманітної ролі закону і регламенту, тлумачення законів.

Отже, романо-германська система кодифікована, в основному базується на кодексах, на докладному і розвинутому централізованому законодавчому регулюванні. На перший план висунуті правові норми, які розглядаються як обов’язкові правила поведінки, які відповідають вимогам справедливості.
Основна ціль юридичної науки і практики - правильно знайти зміст цих норм і через них забезпечити бажане для суспільства врегулювання відносин людей.
Застосування права, як здійснення правосуддя займає в цій системі підлегле місце, звідси і обмежена роль судової практики.

Система загального права.

Система загального (або англо-американського) права включає право
Англії та інших країн, які взяли англійське право за взірець. В англо- американській правовій сім’ї слід розрізняти групу англійського права и пов’язаного з ним за своїм походженням - права США.

В групу англійського права входять поряд з Англією - Північна Ірландія,
Канада, Австралія, Нова Зеландія, а також колишні колонії Британської імперії. Як відомо, Англія була найбільшою колоніальною державою, і тому англійське «загальне право» одержало розповсюдження в багатьох країнах світу.

Другу групу утворює право США, яке маючи своїм джерелом англійське
«загальне право», в наш час є майже самостійне. І яке відрізняється від класичної системи загального права, перш за все федеративною будовою і загальним змістом. Так у США діє федеративна правова система і система окремих штатів, між якими часто виникають суперечки по питанням правового регулювання - ситуація невідома в Англії. Крім того, відмінності правової системи США проявляються у нормах права і структурі права. Але в цілому - це загальна система права.

Загальне право було створене суддями, які вирішували конкретні конфліктні ситуації. В системі загального права, сама норма права менш абстрактна, ніж в романо-германській системі. Тут норма права направлена не стільки на створення загального правила поведінки, скільки на визначену ситуацію, і в меньшій степені, на майбутнє, на відносно передбачувану ситуацію.

Загальне право - це така правова система, де головним джерелом є судовий прецендент. З латині «прецедент», можна перевести, як «попередній».
Зараз прецендентом називають рішення суду по конкретній справі, причому обгрунтування данного рішення стає правилом, обов’язковим для всіх судів тої чи іншої більш низької інстанції при розгляді аналогічних справ.

Система загального права ставить судовий прецедент на один рівень із законом, вона майже незнає кодексів (функціонують окремі закони, які прийняті для конкретних цілей), але придає велике значення судовій практиці.

Дуже важливо, що економічне, соціально-політичне джерело національно правових систем англо-американської групи в принципі те, що і в країнах романо-германського права. Це необхідність посилення центральної політичної влади, державнополітичне об’єднання країни.

Фундаментом для становлення загального права стали місцеві звичаї і узагальнення практики місцевих судів. Так, і в теперішній час в загальнім праві зберіглося багато елементів (інститути, терміни) права, які склалися ще в період його формування.

Використання древніх форм, особливої «юридичної мови», вміння знаходити судовий прецедент, виключає можливість роботи в судових установах, осіб без спеціальної юридичної підготовки.

Страницы: 1, 2


Рекомендуем

Опрос

Какой формат работ для вас удобней?

doc
pdf
djvu
fb2
chm
txt
другой


Результаты опроса
Все опросы