Меню

Теги для нашей библиотеки:

Рефераты бесплатно, доклады, курсовые работы, рефераты бесплатно, реферат, рефераты, рефераты скачать, Рефераты бесплатно, большая бибилиотека рефератов, и многое другое.


  Нормы права в системе нормативного регулирования

Нормы права в системе нормативного регулирования

Правові відносини виникають не з юридичних норм, а з життєвих, фактичних суспільних відносин. Однак, для того щоб ті чи інші фактичні суспільні відносини чи придбали мало характер правовідносини, воно повинне регулюватися нормою права. Таким чином, настання юридичних наслідків для учасників, регульованих правом суспільних відносин, перетворення цих відносин у правові – одна з важливих відмінних рис, характерних рис права як державного регулятора суспільних відносин. Правові норми регулюють відносини усередині суб'єкта керування, визначаючи компетенцію, структуру і функції всіх керуючих підсистем і їхніх елементів – органів держави, посадових осіб, інших суб'єктів керування колективами людей. Виконання правом своєї соціальної ролі в першу чергу обумовлено його нормативністю. Яку б зі своїх функцій право не виконувало, воно завжди визначає міру, обсяг належного, забороненого чи дозволеного поводження, визначає правове положення людей і наділяє їх правами й обов'язками по відношенню друг до друга і до держави.

Загальнообов'язковість, формальна визначеність, абстрактність норми дозволяють моделювати різні суспільні відносини (чи їхні види), охопити в схематичному розпорядженні різноманіття конкретних відносин, виділити і закріпити основний їхній зміст. Право як система норм – найважливіший компонент усього процесу правового регулювання. Впливаючи на свідомість і поводження людей, на діяльність органів, що застосовують норми права, ці норми складають основу механізму правового регулювання. Лише у єдності з цим механізмом, право виконує своє призначення – регулює поводження людей.
Система права включається в механізм правового регулювання в якості однієї з підсистем і діє як регулятор через свідомість людей на їхнє поводження.

С.С. Александров пише, що « право саме по собі нічого не може створити, побудувати. Право – це такий інструмент регулювання суспільних відносин, що діє через волю і свідомість людей ».

«…В історії суспільства діють люди, обдаровані свідомістю, що надходять чи обдумано під впливом пристрасті, що прагнуть до визначеним цілям», якби об'єктивні закони суспільного розвитку діяли автоматично, і люди також надходили відповідно до вимог цих законів, то потреба в соціальному регулюванні просто б не виникла. Тому основна мета соціального регулювання – « домогтися відповідності між поводженням особистості і діями людей, їхніми інтересами, цілями і задачами, що випливають з об'єктивних закономірностей, що є в наявності у даному суспільстві».

Дійсно: соціальні норми, як у загальних типових ситуаціях, так і в конкретних випадках жадають від людини тільки обов'язкових і тільки припустимих варіантів поводження. Здавалося б, поводження людини насправді вичерпується нормативною регуляцією. Але чи цілком? Виявляється, соціальне регулювання виявляє себе не тільки нормативними впливами на поводження людини, але і містить у собі нормативний компонент регулювання його соціальної активності. У соціальній регуляції і відповідних коштах (у тому числі нормативних) такої регуляції бідує будь-яке суспільство і будь-яке суспільне виробництво, на якій би стадії історичного розвитку вони не знаходилися. Об'єктивна потреба в регуляції обумовлена тим, що «постійне відтворення базису істотного стану, що лежать в основі цього стану відносин, здобуває з часом урегульовану й упорядковану форму, і ці регулярність і порядок самі суть необхідний момент усякого способу виробництва, коли незабаром він повинний придбати суспільну стійкість і незалежність від простого чи випадку сваволі».

Поява соціальних норм і нормативного типу регуляції зв'язано з переходом від тваринної стадії до людського суспільства, із процесом соціалізації і раціоналізації людських відносин і в цілому поводження людини як особливого природно-біологічного і разом з тим суспільної істоти.

Джерела виникнення соціонормативною регуляцією йде до тих часів, коли, узагальнено говорячи, йшов процес виділення людей із тваринного світу і формування людської спільності. Саме в руслі й у рамках такого процесу прогресуючого розрізнення і розбіжності між тваринним і суспільно- соціальної виникли і розвивалися нові форми життєдіяльності людей, нові типи їхньої орієнтації в навколишньому світі, нові види і кошти регуляції.
Поступово сформувалися представлення про норми життя людей, правилах і формах їхніх взаємин, про схвалюване і карне людське поводження.

У докласовому суспільстві механізм соціального регулювання був надзвичайно простий. Дії суспільностей, окремих індивідів регулювалися звичками, традиціями і звичаями. Останні звичайно являли собою систему заборон (табу). Для первісної людини табу служили орієнтиром в індивідуальному досвіді діяльності. Їхня загальнообов'язковість, простота і сила впливу, що санкціонує, не були результатом якого або вибору.

Розкладання родового ладу, зміна матріархату патріархатом супроводжується руйнуванням колишніх установлень, традицій, звичаїв. Усе це відбувається в зупинці становлення приватної власності і витиснення первісного колективізму. З'являється пануючий, рабовласницький клас, що виробляє для захисту своїх інтересів власну ідеологію, право і мораль.

Поняття норми нормативності невіддільно від соціальної діяльності людей і від їхніх суспільних відносин, від їхнього суспільного буття. Норма не є тим, що коштує поза суспільними відносинами, над ними, вона органічна уплетена в діяльність людей і виражає найбільш типові і стійкі суспільні зв'язки і відносини. Тому дослідження норми сполучене з аналізом суспільних відносин, діяльності індивідів як способу їхнього соціального буття, з особистісним підходом до природи нормативності.

Суспільні відносини виникають тільки в процесі взаємодії людей, обміну діяльністю і її результатами. Люди «не можуть робити не з'єднуючись відомим образом для спільної діяльності і для взаємного обміну своєю діяльністю. Щоб робити, люди вступають у визначені зв'язки і відносини, тільки в рамках цих суспільних зв'язків і відносин, існує їхнє відношення до природи, має місце виробництво».

Категорія «відношення» розкриває універсальну залежність індивідів друг від друга, породжувану універсальністю потреб, коштів споживання, продуктивних сил індивідів, створених універсальністю обміну. Люди не просто «відносяться» друг до друга; за цим відношенням завжди коштують інтереси людини, його потреби в спілкуванні, у взаємному обміні матеріальними і духовними цінностями. У постійній і активній взаємодії людини зі світом – природою і суспільством – здійснюється його індивідуальний розвиток, реалізація його потреб і здібностей. «Обмін речовин, енергія, інформація навіть самих людських властивостей у цьому процесі взаємодії має універсальний характер для буття і свідомості».

Але для кожного суспільства процес соціальної взаємодії зв'язаний з обміном, кожному суспільству належить свій характер обміну, що об'єктивується в стійких, повторюваних формах і суспільних зв'язках.

Об'єктивний характер соціальної взаємодії людей, зв'язаного з обміном діяльністю, не означає, що воно знаходиться поза сферою свідомості.
Соціальна діяльність людей невіддільна від їхньої свідомості, що, відображаючи об'єктивні процеси суспільного розвитку, є передумовою і регулятором людської діяльності. Регулятивна роль свідомості виявляється в його впливі на діяльність людей і тим самим на всю систему суспільних відносин, що виступає як результат соціальної діяльності.

Діючи свідомо, люди разом з тим не вільні у виборі характеру діяльності. Вони повинні вважатися з об'єктивною дійсністю, з вихідними передумовами людського існування. Ставлячи перед собою визначені цілі, люди не можуть не враховувати тієї об'єктивної детермінації, що з'являється перед ними як суспільна необхідність.

Соціальна діяльність і суспільні відносини опосередковані свідомістю і тому виступають як вторинне, похідне від матеріальних умов життя суспільства, від буття. Але ця характеристика коректна тільки в рамках основного гносеологічного питання, що розкриває первинність буття і вторинність явищ, зв'язаних зі свідомістю.

У системі суспільних відносин варто виділяти виробничі, економічні відносини, що складаються об'єктивно, не залежно від свідомості людей. Але незалежність цих відносин від свідомості людей аж ніяк не означає, що вони розвиваються крім свідомості і волі людей. Ця незалежність означає лише те, що кінцевий результат таких відносин є, як правило, іншим, чим той, котрий переслідували індивіди у своїй конкретній предметній діяльності.
Діяльність, поводження людей у виробництві «виходять від свідомої волі й особою мети індивідів, проте сукупна цілісність цього процесу виступає як деякий об'єктивний зв'язок, що виникає стихійно: хоча вона і виникає від взаємодії свідомих індивідів, але вона не укладена в їхній свідомості й у цілому їм не підлегла». Як видно з даного положення, об'єктивний зв'язок індивідів у процесі виробництва також породжений їхньою діяльністю. Тому
«не можна розглядати виробничі відносини незалежними від виробничої діяльності людей, тому що вони не мають окремість свого буття, будучи елементом соціальної діяльності як способу існування соціальних систем об'єктів». Звідси випливає, що вся система суспільних відносин, у тому числі і відносини виробничі, є результатом діяльності індивідів, наділених свідомістю і волею, що переслідують свої мети.

Соціальна взаємодія людей об'єктивно виявляється в повторюваних актах виробництва, скасування, розподіл, у потребі упорядкувати різноманітні суспільні зв'язки і відносини. Така потреба дозволяє одночасно з виникненням праці й обміну на самих ранніх етапах розвитку суспільства.
«На відомої, дуже ранньої стадії розвитку суспільства виникає потреба охопити загальним правилом повторювані щодня акти виробництва, щоб окрема людина підкорялася загальним правилам виробництва й обміну».

Повторюваність явищ і подій виявляє внутрішню закономірність їхнього розвитку. Однієї з форм вираження їхніх закономірностей є нормативність явища, процесів, зв'язків, що виражає об'єктивно необхідні способи взаємодії явищ і подій як результат предметної практичної діяльності людей.

Повторюваність суспільних явищ лежить і в основі закономірності соціальної діяльності людей, визначаючи об'єктивно властиві цей діяльності властивості. Такою властивістю соціальної діяльності людей, їхніх суспільних відносин є нормативністю, що виступає як форми взаємодії людей, що емпірично складаються на основі історично визначеного способу виробництва і що здобувають відносну стабільність і стійкість.

Виникнення соціальних норм і їхній розвиток виражають тенденцію суспільства до самопідтримки, що виявляється в процесі обміну матеріальними і духовними благами. Об'єкти обміну виступають як ті цінності, що людина прагне одержати, освоїти, і тому обмінні відносини здобувають нормативно- коштовний характер, а повторювані і стійкі зв'язки, що виникають у процесі обміни діяльністю, благами матеріального і духовного характеру, стають звичними еталонами соціального поводження.

Об'єктивний характер соціальних норм визначається наступними обставинами: а) соціальні норми виникають з об'єктивної потреби соціальних систем у саморегуляції, у підтримці стабільності і порядку; б) норма виникає в процесі діяльності людей, об'єктивно обумовленої способом виробництва; в) норма невіддільна від відносин обміну, характер яких також детермінований способом виробництва і розподілу; г) матеріальні і духовні блага, що виступають об'єктом обмінних відносин, не довільні, а задані існуючими економічними і соціально- культурними умовами.

Таким чином, об'єктивні соціальні норми – це повторювані і стійкі соціальні зв'язки, що виникають у процесі соціальної діяльності людей по обміні матеріальними і духовними благами і що виражають потребою соціальних систем саморегуляції.

Для розуміння процесу виникнення, розвитку і функціону-вання правових норм і систем соціальної регуляції й істотне значення має з'ясування взаємозв'язку, співвідношення і взаємодії правових і інших соціальних норм.

Кожній історично сформованій системі соціальної регуляції властивої своєї мети і задачі, своя структура і компоненти, свої особливості в співвідношенні і взаємодії соціальних норм. При цьому взаємодії різних видів соціальних норм у загальному й у цілому вірно відображає нормативний аспект співвідношення і взаємодії різних форм суспільної свідомості, властивому даному суспільству на відповідному етапі його соціально-економічного, духовного і культурного розвитку.

У юридичній науці існують різні розуміння права (нормативне, соціальне, етичне), кожне з який має свої обґрунтування. Для правозастосування й інших форм реалізації права першорядне значення має поняття про право як про систему норм.

Що ж таке соціальна норма?

Узагалі слово «норма» прийшло в російську мову з латинської мови, де вживалося в двох змістах:

1. Накутник, схил, яким користалися при вимірах;

2. Керівничий початок, правило, зразок.

Надалі його зміст певним чином змінилося, збагатилося цілим поруч нових значеннєвих відтінків, і в сучасній російській мові «норма» вже означає не тільки «правило», «зразок», «керівне початок», але і «узаконене встановлення», «сформований порядок», а також «міра», «розмір чого-небудь»,
«визначена величина».

Норма права – свого роду абстрактно-типова модель правовідносини, що при настанні передбачених нормою умов і обставин може виникнути і дійсно виникає в реальному житті, у процесі правового врегулювання того чи іншого виду суспільних відносин.

По-нашому (поняттю) представленню, соціальні норми служать вираженням пізнаної необхідності, і в цьому укладається їхня специфіка і відмінність від більш широкого поняття «норма», використовуваного крім іншого для позначення закономірностей, що ще не стали об'єктом соціального відображення. Крім того, відповідно до раніше проведеного семантичного аналізу поняття «соціальна норма» ми не повинні забувати, що воно означає не всяку пізнану необхідність, а тільки таку, котра вступає у виді формообразу, тобто правила, еталона, зразка, матриця поводження і діяльності людей.

На відміну від дослідників, що думають, що соціальні норми представляють собою, «ідеальне відображення об'єктивної діяльності і нормативності форм суспільної свідомості, ми вважаємо, що ідеальним є тільки формообраз, тобто соціальна норма в одному з цілого ряду її дійсних проявів і значень, соціальна норма у вузькому змісті слова (норма як позначення автентичного зразка реальної норми сущого).

З усього вище сказаного можна зробити висновок, що правова норма, вона ж є соціальна норма, називається розрахована на регулювання виду суспільних відносин загальне правило поведінки, установлена чи санкціоноване державою й охоронюване від порушення за допомогою примусових заходів. Норма – це правило належного, звернене в майбутнє, у відмінності від команд, впливів, розпоряджень по конкретних питаннях норма адресована не окремій особі, а колу осіб; діючі норми не вичерпується виконанням, а розраховане на необмежене число випадків; вона продовжує діяти після реалізації її в суспільних відносинах і поводження людей. Від інших соціальних норм правові норми відрізняються нерозривним зв'язком з державою, що чи встановлює санкціонує правові норми й охороняє їх від порушень.

Правова норма носить загальний характер. Вона визначає типові риси життєвих ситуацій, у яких підлягає реалізації, видові ознаки суспільних відносин і їхніх учасників, чиє поводження регулюється нормою; саме правило виражене в загальній формі як модель поводження; у загальній формі визначені примусові заходи, застосовувані до порушників норми.

Норма права розрахована на регулювання не окремого, одиничного відношення, а виду відносин; цим вона відрізняється від актів застосування права (рішень державних органів по конкретних справах) договорів, індивідуальних розпоряджень. У рішенні в справі, що представляє собою висновок із правової норми стосовно до індивідуального випадку і відношення, завжди позначене конкретна особа, зміст його чи прав обов'язків. Правова норма адресована колу осіб, визначених видовими ознаками (громадяни, батьки, чоловіки, податкова інспекція, кооператив, прокуратура, районний суд і інші). Та відмінність від розпорядження, адресованого точно позначеним особам і діючого до його виконання правова норма не вичерпується виконанням.
Зі сказаного вище можна назвати найбільш важливі ознаки і відмітні риси норм права:

1. Норми права, будучи вираженням державної волі, завжди являє собою веління держави. Безвідносно до словесного формулювання, у якій виражена та чи інша норма в статті нормативного чи акта в інших юридичних джерелах (заборона, дозвіл, установлення тощо), вона завжди містить уладне, обов'язкове розпорядження держави щодо визначеного поводження людей, визначеного порядку в їхніх відносинах.

Страницы: 1, 2, 3


Рекомендуем

Опрос

Какой формат работ для вас удобней?

doc
pdf
djvu
fb2
chm
txt
другой


Результаты опроса
Все опросы