Меню

Теги для нашей библиотеки:

Рефераты бесплатно, доклады, курсовые работы, рефераты бесплатно, реферат, рефераты, рефераты скачать, Рефераты бесплатно, большая бибилиотека рефератов, и многое другое.


  Кримiнально-правовi заходи щодо затримання злочинцiв у дiяльностi ОВС

Кримiнально-правовi заходи щодо затримання злочинцiв у дiяльностi ОВС

Кримінально – правові заходи щодо затримання злочинців у діяльності ОВС.


Вступ

Глава 1 Інститут затримання злочинця у системі обставин, які виключають злочинні вчинки:

1) Історіко-правовий нарис формування кримінального законодавства про затримання злочинця;

1) Затримання та його місце у системі заходів обмеження волі;
Глава 2 Кримінально-правова характеристика інституту затримання злочинця:

1) Поняття і ознаки особи підлягаючої затриманню;

1) Приводи та підстави затримання злочинця;

1) умови правомірності затримання злочинця;
Глава 3 Кримінально-правові наслідки застосування заходів необхідності затримання злочинця:

1) Підстави і умови правомірності заподіяння шкоди злочинцю при затриманні;


Заключення.

Список використаної літератури.

Додатки.

Вступ

Найголовнішаа цінність у нашому сучасному суспільстві – людина, її честь, гідність, свобода і недоторканість[1]. Недоторканість особи охороняється державою, її Конституцією, законами і іншими нормативно- правовими актами.

В Законі україни « Про міліцію» говориться, що правоохоронні органи повинні забезпечити захист «законних інтересів громадян».

За останній час, передані гласності випадки грубого порушення законності у діяльності правоохоронних органів, що пов’язані з недодержанням принципу презумпції невинуватості, порушеннями прав підозрюваного і обвинуваченого на захист, незаконними арештами, змушеними зізнаннями і т.і.

Проблема недоторканості особи стала особливо актуальною у наш час, час економічної і політичної нестабільності, величезного зростання злочинності, і прикувала до себе увагу не тільки юристів, але і простих громадян.

Сьогодні ми стоємо на шляху становлення і розвитку правової держави.
На наших очах і при нашій безпосередній участі створюються нові закони, міняється законодавча база, що повинна відображати у собі не тільки основи правової держави, але і знаходитися у тісній гармонії з нормами міжнародного права, відповідати його вимозі.

Певно, що «стрижень» нашої держави – взаємовідносини держави та особи, забезпечення її свобод.

Необхідно пам'ятати, що правову державу можна назвати такою, коли в ній чітко виражені і закріплені такі ознаки:
1) Відображення правом дійсної волі народу;
1) Право засноване на гуманних загальнолюдських принципах, воно безпробельно та без суперечностей;
1) Верховенство закону і суворе підпорядкування йому усіх службових особ та громадян на основі рівності перед законом;
1) Відповідальність держави перед громадянами щодо забезпечення їхніх прав, при наявності ефективного механізму захисту цих прав;
1) Чіткий розподіл влади на законодавчу, виконавчу, судову і неприпустимість об'єднання їх в одному органі;

Як видно, з вищенаведеного кожна ознака впливає прямо або побічно на положення особи у державі, у тому числі у сфері кримінального судочинства.
Правова реформа держави включає у себе перегляд кримінально-процесуального законодавства. Її мета – створити ряд додаткових гарантій недоторканості особи і особистого життя громадян у кримінальному судочинстві; забезпечити звуження переліку правопорушень, що тягнуть за собою кримінальну відповідальність; більш широке застосування тих видів покарань, що не застосовують позбавлення волі.
Ця реформа повинна вирішити деякі моменти, пов’язані з інститутом затримання.
Щодо мого погляду, необхідно переглянути питання, що стосуються порядку затримання підозрюваного приватними особами; допущення захисника до участі у процесі з моменту затримання; негайної доставки затриманого до прокурора або у суд для допиту і вирішення питання про необхідність і правомірность затримання та ін. у новому кримінально-процесуальному законодавстві повинна бути проведена політика щодо гуманізації запобіжних заходів. Розроблені і включені запобіжні заходи, що стали б альтернативою арешту (наприклад, домашній арешт, підписка про належну поведінку, застава і таке інше).
Заключення під варту повинно стати виключною мірою припинення, застосованої до суду лише при здійсненні найбільш небезпечних злочинів. Заборонити застосування цього запобіжного заходу до певної категорії осіб (вагітні жінки, тяжкохворі, неповнолітні, престарілі).
Необхідно також, переглянути самі підстави утримання під вартою. Вони не повинні бути скеровані на одержання вимушених зізнань.
Адже мета затримання або арешту: позбавлення волі, що б уникнути здійснення нових злочинів з боку даної особи, не дати йому переховатися, завадити роботі слідства, дізнання або суду щодо встановлення істини при розборі даного правопорушення і т. і.
Але утримання під вартою у нашій системі ВТу порушує усі права і свободи людини, воно принижує її честь, ломає її психіку, змінює, у ненайкращу сторону, її характер. Тому необхідно провести реформування і у виправно- трудовому праві.
Також мета правової реформи – підвищити роль суду, підняти його незалежність. Перші кроки у цьому напрямку уже зроблені. Так Конституцією україни суди наділені широкими повноваженнями.
Доцільно виділити слідчий апарат у окрему структуру незалежну від місцевих органів. Щодо мого погляду, це забезпечить те, що питання про затримання або заключення під варту тієї або іншої особи, як і звільнення ъъ від цих запобіжних заходів буде вирішуватися у відповідності з обставинами діла щодо внутрішнього переконання слідчого без будь-якого втручання, тобто з боку інших службових осіб і органів. Правова реформа також повинна торкнутися прокуратури і адвокатури.
Інститути затримання та запобіжних заходів розглядаються в даній роботі в аспекті захисту прав людини і подальшого удосконалення гарантій недоторканості особи. Адже людина при затриманні позбавляється права свободи, але зберігає багато інших повноважень, з яких складається право недоторканості особи.

Глава 1 Інститут затримання злочинця у системі обставин, що виключають злочинність вчинку.

Спробу сформулювати і теоретично обгрунтувати систему доказів, достатніх для затримання або арешту, вжив Ч. Беккарія у відомому трактаті, який вийшов у 1764 році 1. Розроблений їм перелік доказів з деякими поправками і доповненнями був включений до законодавства ряду Європейських країн, у тому числі і у російський Статут кримінального судочинства 1864 року. Цей перелік, згодом, з деякими змінами був перенесений до КПК РРФСР
1923 року. Пізніше він був збережений, у значній мірі, і у КПК 1958р.
Таким чином, ми маємо діло з давнім інститутом кримінально-процесуального права, висхідним своїми витоками до теорії легальних доказів. Його формальна означенність дозволяє уникати довільних затримок.

Вперше, питання про затримання злочинця було порушено у КК РРФСР у
1922г. В ст. 145 цього першого радянського кримінального кодексу встановлювалась відповідальність за вбивство особи, яку затримано на місці здійснення злочину, з перевищенням необхідних для його затримання мір. За цією ж статтею передбачалася відповідальність і за заподіяння тих же наслідків при перевищенні меж необхідної оборони. Таким чином, перевищення мір при затриманні злочинця прирівнювалося щодо свойого покарання до перевищення меж необхідної оборони. у основних засадах кримінального законодавства СРСР і союзних республік 1924 р. та прийнятих у 1926-1928 рр. кримінальних кодексах про заходи щодо затримання злочинця нічого не говорилося, що внесло неозначенність у це питання. Розуміння даного питання було таким:
Якщо при затриманні злочинця йому заподіяна шкода з перевищенням мір, необхідних для затримання, то покарання настає не за статтями про відповідальність за перевищення меж необхідної оборони, а як за звичайний злочин проти життя і здоров'я. 3

Ясність внес Пленум Верховного Суду СРСР від 23 жовтня 1956р., що у п. 5 постанови роз'яснив: «… дії, застосовані потерпілим або іншими особами щодо затримання злочинця з метою доставки його у відповідні органи влади, як правомірні, прирівнюються до необхідної оборони» 4. Кримінальний кодекс уРСР у ч. 3 ст. 15 встановив, що дії здійснені потерпілими та іншими особами безпосередно після здійснення посягання з метою затримання злочинця є правомірними і прирівнюються до необхідної оборони, якщо вони були необхідні для затримання і відповідали небезпеці посягання та обстановки затримання злочинця. у ст. 16 указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 липня 1966р. «Про підсилення відповідальності за хуліганство» говориться, що «дії громадян, спрямовані на припинення злочинних посягань і затримання злочинця, є правомірними і не тягнуть за собою кримінальної або іншої відповідальності, навіть якщо цими діями була вимушене, заподіяна шкода злочинцю».

Виходячи з цих норм, можна зробити висновок, що певний крок в області правового регулювання діяльності громадян, направленої на припинення, попередження злочинів був зроблений.

Заходи щодо затриманню злочинця та захисні дії дуже схожі між собою.
Оборона і затримання мають активний характер і єдину мету – попередження і припинення нанесення шкоди інтересам, охоронюваним законом.
Відокремлювальна особливість заходів затримання та захисних дій перебує у тому, що перші мають більш широкі межі у часі, тобто право на необхідну оборону виникає в момент появи реальної загрози нападу, а право на затримання може виникнути до появи права на необхідну оборону
(приготування, замах).

Затримання і його місце у системі заходів обмеження свободи.

Затримання - короткочасне позбавлення волі особи, підозрюваного у здійсненні злочину, без санкції прокурора і постанови суду.

Затримання заподіює певні моральні страждання та істотні обмеження у правах (обмеження у спілкуванні, розпорядженні майном, пересування, підтвердження обшуку, підрив репутації, як у трудовому колективі, так і у суспільстві).

Враховуючи все це, необхідно пам'ятати, що до затримання треба вдаватися тільки у виняткових випадках і на вагомих підставах. Іншими словами затримання повинно бути законним і обгрунтованим.

При затриманні, протягом 72 годин господарем положення є міліція.
Підозрюваний, позбавлений юридичної допомоги з боку захисника, не може отримати тямущу юридичну пораду, дух його зломлен, нерідко людина знаходиться у повній розгубленності, особливо якщо він дійсно не винуват. А в результаті він дасть неточні показання, часто оговорює себе або подає неправдиву інформацію, яка перекручує обставини діла. у ст. 1 Положення про короткочасне затримання осіб, що підозрюються в здійсненні злочину, зазначені мета затримання:
1) З'ясування причетності затриманого до злочину;
1) Розв'язування питання про застосування до нього запобіжних заходів утримання під вартою;

Однак мета затримання визначені не зовсім точно, адже усі ці питання можна з’ясувати і без затримання (кінцево, коли людина затримана, то з'ясовувати їх більш зручно і легше). На мій погляд, цілі затримання необхідно формулювати у більш вузькому змісті. Тут можна заперечити, сказавши, що: щоб з’ясувати усіх ці питання необхідно певний час, а за цей час людина, якщо його не затримати може переховатися. Але співробітники міліції наділені певними професійними знаннями і досвідом, щоб швидко оцінювати людину, ситуацію і без помилок застосовувати рішення.

Мета затримання у деяких аспектах співпадають з цілями запобіжних заходів:

– Запобігання ухилення від дізнання, попереднього слідства і суду, припинення його злочинної подальшої діяльності та інше.

Поняття «обмеження свободи» складається з:
1) Покарання за здійснене правопорушення (позбавлення волі, як кримінальне покарання, адміністративний арешт, дисциплінарний арешт);
1) Превентивна процесуальна міра;
1) Примусове приміщення особи до медичного або виховної трудової установи, як міра захисту;
1) Примусове приміщення осіб у психіатрічні установи для проведення експертиз по кримінальним і цивільним справам; 1

Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та у порядку встановлених законом... 2
Однак у кримінально-правовому законодавстві немає такого запобіжного заходу як арешт, а говориться тільки про затримання і заключення під варту. При цьому не вимагається санкція суду або прокурора на затримання, тоді як для заключення під варту ця умова необхідна.

Щодо мого переконання, необхідно дозвіл суду або санкція прокурора і на затримання особи. А такі поняття як затримання і заключення під варту об'єднати одним поняттям - «позбавлення волі».

Було б доцільно розробити і впровадити у життя закон, який б регулював усі види обмеження свободи – підстави, строки застосування, а також суб'єктів їхнього застосування, гарантії прав громадян, підданих обмеженню свободи.

Кримінально-процесуальне затримання – не покарання і не штрафна санкція, а превентивна міра, що застосовується для припинення матеріально правового правопорушення, тільки тоді, коли особа обгрунтовано підозрюється у здійсненні злочину.

Деякі автори стояють на позиції, що «захоплення» і доставка повинні стати складниками кримінально-правового затримання і строки повинні обчислюватися з фактичного позбавлення людини волі. Затриманий не повинен розплачуватися за те, що його так довго доставляли у органи міліції.

Сьогодні ж захоплення і доставка осіб, що підозрюються у здійсненні злочинів немов би «нічийна зона», бо вони напряму не регламентовані кримінально-процесуальним правом.

Кримінально-процесуальне затримання звичайно передує обранню запобіжного заходу. «Звичайно», тому що згодом міра припинення може бути не обрана або не пов'язана з заключенням під варту.

Якщо міра припинення не обрана або не пов’язана з позбавленням волі, утриманням під вартою, той час затримання повинно включатися у строк покарання у співвідношенні 1:1, якщо покарання – позбавлення волі; 3:1, якщо покарання – виправні роботи.

Глава 2 Кримінально-правова характеристика інституту затримання злочинця.

Ознаки, що характеризують затриману особу – особа,яка почала скоювати або скоїла злочин. Так, одним з головних ознак затримання є те, що затриманим може бути тільки злочинець. Мені здається, що таке формулювання не зовсім правильне. По-перше, тільки суд визнає винність людини у здійсненні злочину і таким чином зводить його у ранг «злочинця», іншими словами не всякий, що скоює суспільно-небезпечний вчинок, є злочинець. По- друге, не кожний, що скоює суспільно небезпечний вчинок є суб'єктом злочину
(злочин скоює малолітній, неосудний). На мій погляд, замість терміну злочинець підійшов б термін «особа, що скоїла суспільно небезпечний вчинок».
Друга ознака – особа, що скоїла суспільно небезпечний вчинок повинна бути явною (очевидною). Іншими словами, особа, здійснююче затримання, повинно бути твердо переконана, що іменно дана особа, скоїла дане правопорушення.
Переконання повинно будуватися не на теорії і здогадках, а на підставі чітких даних. Висновок громадянина про здійснення очевидного злочину повинен грунтуватися на єдності двох умов: 1) його обізнаність про заборону того або іншого вчинку кримінальним законом;
2) наявність інформації про те, що даний злочин скоєний або скоюється.
Тільки за наявностю цих умов зводиться до мінімуму можливість помилки.

Підстави затримання.

Одним з гарантів недоторканості і свободи особи є та, що особа, яка підозрюється у здійсненні злочину, може бути затримана тільки у випадках передбачених законом. Є строго регламентовані кримінальним і кримінально- процесуальними кодексами підстави затримання громадянина. Ці підстави ніщо інше, як набір певних «доказуючих ситуацій», що за наявностю хоча б однієї з них, на думку законодавця, достатньо, що б запідозрити особу у здійсненні злочину і затримати його.

Розглянемо кожне з, означених у законі, підстав:
1. Особу застигнута при здійсненні злочину або безпосередньо після його здійснення.

Як правило, службові особи, орган дізнання, попереднього слідства або прокуратури рідко застигають особу при здійсненні злочину. Тому дана підстава адресована особам, що здійснюють фактичне затримання особи
«захват».

«Застигнуто» означає раптовість його затримання, а також припиняючий і швидкоплинний характер «захвату». Але дане формулювання цієї підстави залишає відкритим питання: чи можна застигнути і затримати особу при приготуванні та замаху на злочин. у російському КПК чітко регламентується цей момент, тобто у ньому допускається можливість затримання «при безпосередньому приготуванню до злочину».

Деякі автори вважають, що дане тлумачення необхідно відновити і у нашому КПК. Адже щодо свойого характеру ці дії можуть бути такими, що при спостереженні за ними, не залишається сумнівів у намірі особи скоїти злочин і тому треба визнати допустимим затримання цих осіб, тобто ризик затримання особи не причетної до злочину тут зведений до мінімуму.

Страницы: 1, 2, 3


Рекомендуем

Опрос

Какой формат работ для вас удобней?

doc
pdf
djvu
fb2
chm
txt
другой


Результаты опроса
Все опросы