Меню

Теги для нашей библиотеки:

Рефераты бесплатно, доклады, курсовые работы, рефераты бесплатно, реферат, рефераты, рефераты скачать, Рефераты бесплатно, большая бибилиотека рефератов, и многое другое.


  Аграрне право - юридичні аспекти в Україні

Аграрне право - юридичні аспекти в Україні

Одеський державний університет

Миколаївський учбовий центр

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з Аграрного Права

Виконав Шнейдерис Е. Л.

Гр. 317

г. Миколаїв 1999 г.

Аграрне право як галузь юридичної науки

Наука аграрного права -- одна зі спеціальних галузей юридичної науки. Її предметом є теорії, уявлення й ідеї, у яких відображається аграрне право як об'єктивна реальність, що склалася на основі об'єднання взаємозалежних норм, що складають комплексну галузь права. Правові норми, що складають аграрне право, правова наука вивчає як цілісну органічну систему, зв'язану внутрішнім єдиним юридичним змістом, для якого характерна диференціація по правових інститутах і інших структурних підрозділах.

Правова наука вивчає також практику застосування аграрного законодавства органами державної влади й органами місцевого самоврядування, сільськогосподарськими підприємствами й об'єднаннями, органами юстиції, судами і прокуратурами.

Аграрно-правова наука пройшла етап осмислення кардинальних проблем, що відносяться до розкриття сутності й основних принципів організації правового регулювання аграрних відносин. Численні дискусії по найважливіших теоретичних проблемах формування аграрного (сільськогосподарського) права дозволили сформулювати основні поняття цієї нової галузі права, більш чітко визначити предмет і систему аграрного права, системоутворюючі фактори його формування, джерела і принципи, а також основні інститути самого аграрного права. Було переконливо показано, що оптимальне правове регулювання аграрних відносин може бути досягнуто тільки при повному обліку всіх особливостей сільського господарства, насамперед багатоукладності організаційно-правових форм сільськогосподарського виробництва, що базується на різноманітті форм і видів власності.

Відбулися зміни в методиці аграрно-правових досліджень. Активніше стали використовуватися методи порівняльного правознавства, конкретні соціологічні дослідження. Матеріали досліджень юристів-аграрників вивчаються й узагальнюються економістами, філософами, соціологами. Проводяться спільні обговорення теоретичних проблем розвитку сільського господарства й АПК у цілому, ведеться спільна підготовка проектів нормативних актів в області сільського господарства й АПК.

Аграрне право - галузь права, котра регулює правовідносини в сфері виробництва продуктів харчування, продовольчих товарів і сировини рослинного і тваринного походження, переробки і реалізації останніх суб'єктами підприємницької діяльності.

Предметом аграрного права є ті загальні (у тому числі виробничі і підприємницькі) відносини, котрі виникають у зв'язку з утворенням (підставою) і статутною діяльністю суб'єктів аграрних підприємств усіх форм власності і легальних організаційно правових форм господарювання.

В аграрному праві, як і в інших галузях права, методи правового регулювання являють собою встановлені чи санкціоновані державою способи, засоби прав впливу, за допомогою котрих визначається правоздатність суб'єктів права - учасників аграрних відносин; це способи з'ясування, визначення характеру виникнення, зміни і припинення відносин між суб'єктами АПК. Юридичним інструментом впливу на аграрних підприємців з боку держави, способами регулювання внутрішніх і зовнішніх правовідносин цих суб'єктів виступають як загальні, так і специфічні методи регулювання в аграрному праві.

Загальними, основними методами регулювання виступають методи (способи) : дозволення; імперативної вказівки; заборони.

До специфічних методів можна віднести: нормативно-явочний; дозвільно ліцензійний; економічного стимулювання; дотримання технологій, дисципліни і законодавства; локально-правового регулювання; організаційно-управлінський і т д.

У загальній теорії права під принципами розуміють основні початки, ідеї, наукові положення, котрі визначають загальну спрямованість і найбільш істотні риси правового регулювання; принципи визначають характер права в цілому чи окремих груп правових норм, інститутів галузей права.

Основними принципами права, закріпленими в чинному законодавстві, є: примат права власності, захист прав власника, рівноправність, нерозривний зв'язок прав і особливостей, захист соціально незахищених шарів населення, законність, винна відповідальність тощо.

Система (структура) аграрного права - це науково обґрунтоване, логічно послідовне розміщення аграрно-правових інститутів, нормами котрих регулюються аграрні відносини суб'єктів аграрного підприємництва усіх форм власності і форм господарювання їхніх представницьких органів керування.

У систему аграрного права входять, крім інституту права власності на землю, також інститут права членства, підстави; інститут права самоврядування; інститут права колективної власності; інститут правового регулювання виробничо-господарської діяльності й інші інститути і норми.

Аграрне право регулює аграрні відносини, об'єднані по змісту, сутності, цілям і діяльності, котрі складаються в процесі підприємницької діяльності сільськогосподарських підприємств, заснованих на різних формах власності і господарювання, котрі спрямовані на виробництво, транспортування, збереження і реалізацію сільськогосподарської продукції і сировини, у тому числі й у переробленому виді, з метою одержання прибутку. Аграрне право являє собою сукупність правових норм, покликаних визначити правове положення аграрних часток кооперативного і корпоративного типів і державних, спільних товаровиробничих підприємств-підприємців, а також регулювати майнові, земельні, організаційно-управлінські і трудові відносини, котрі складаються на цих підприємствах, у їхній виробничій, підприємницькій і іншій діяльності.

Першочерговим завданням аграрного права є забезпечення юридичними засобами реалізації державної аграрної політики, закріплення оптимального правового положення всіх учасників аграрних правовідносин, ретельному правовому регулюванні всіх тих суспільних відносин, котрі є предметом цієї галузі права, в ефективному застосуванні методів і принципів правового регулювання, властивих цій галузі права.

Джерелами аграрного права України є уніфіковані і диференційовані акти правотворення державних органів, Президента, а також акти правотворення суб'єктів аграрного підприємництва (зі статусом юридичних осіб) кооперативних і корпоративних типів, котрі є формою вираження і закріплення бажаної моделі поведінки і моделі аграрних відносин, котрі визначаються багатоукладністю економіки, рівністю усіх форм власності й організаційно-правових форм аграрного підприємництва й обраних методів господарювання ринкової орієнтації.

Джерелами аграрного права є правові акти, котрі містять норми аграрного права як галузі, а також норми, котрі містяться в актах інших галузей національного і міжнародного законодавства, у тій їхній частині, де вони регулюють аграрноі відносини, визначають правовий статус і правосуб'єктність усіх легальних суб'єктів аграрного підприємництва, визначають якість і безпечність продовольства, продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного походження, їхню переробку і реалізацію.

Джерела аграрного права поділяються, насамперед, на уніфіковані (регулюючі аграрного правовідносини не залежно від статусу суб'єктів) і диференційовані (з урахуванням розбіжностей прав статусу суб'єктів аграрних правовідносин).

Аграрне право складається з законів, нормативних актів і внутрішньогосподарських нормативних актів.

Правове регулювання найбільш істотних суспільних аграрних відносин нормами законів (а не підзаконних актів) є принципом, вимогою й ознакою гарантії, що дана права норма відображає інтереси і волю народу за допомогою законодавчого акта, прийнятого найвищим органом державної влади. Норми, що містяться у законах права, по своєму призначенню характеризуються як такі, котрі мають загальний (уніфікований) і спеціальний (диференційований) характер.

Підзаконні нормативно-правові акти мають істотне значення в регулюванні суспільних відносин в аграрному секторі народного господарства. Цими джерелами є укази Президента України, постанови і розпорядження КМ, накази, інструкції, котрі приймаються Міністерством сільського господарства і продовольства, Міністерством охорони здоров'я, іншими відомствами з питань аграрного підприємництва.

Правосуб'єктність колективних сільськогосподарських підприємств, інших приватних юридичних осіб кооперативного і корпоративного типу відповідно до чинного законодавства втілюється в самостійному рішенні правових питань виробничо-господарської, фінансової й іншої діяльності. У рішенні цих питань поряд з організаційно-управлінськими засобами не правового характеру важливу роль грає їхня правова регламентація, котра здійснюється на основі внутрішньогосподарських нормативно-правових актів. Останні в залежності від порядку набуття юридичної сили поділяються на дві групи.

До першої групи відносяться внутрішньогосподарські нормативно-правові акти, котрі набувають юридичної сили з моменту реєстрації підприємства у відповідних державних органах (Статут і Установчий договір). До другого - акти, котрі набувають юридичної сили відразу ж з моменту прийняття їх вищими органами самоврядування господарств.

Суб'єктами аграрного права в Україні є аграрні підприємці усіх форм власності і легальних організаційно-правових форм господарювання.

Суб'єкти аграрного права в залежності від сфери, основної мети і предмета діяльності, а також від функцій і взаємин власності поділяються на три взаємозалежні групи.

Першу, основну групу таких суб'єктів складають засновані на приватній власності (у всіляких її різновидах), державній і муніципальній формах власності аграрні підприємці, основним завданням і предметом діяльності котрих є виробництво товарної маси продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного походження.

Другу групу суб'єктів аграрного права формують підприємці, діяльність котрих заснована на різних формах власності й організаційно-правових формах, правосуб'єктність і статутна діяльність котрих націлені на забезпечення нормальної сучасної виробничо-технічної діяльності аграрних підприємців-товаровиробників (агрохіміки, меліоратори...).

Третю групу суб'єктів аграрного права складають установи та підприємці, головним чином корпоративного типу, правосуб'єктність і статутна діяльність котрих спрямована на надання усіляких фінансово-кредитних, страхових, комерційних, посередницьких і інших послуг для забезпечення підприємницької діяльності аграрних товаровиробників.

Порядок розгляду суперечок з приводу оплати праці.

Трудові спори розглядаються:

1) комісіями по трудових спорах;

2) районними (міськими) судами.

Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом, застосовується незалежно від форми трудового договору.

Установлений порядок розгляду трудових спорів не поширюється на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об'єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали.

Комісія по трудових спорах обирається загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації з числом працюючих не менш як 15 чоловік.

Порядок обрання, чисельність, склад і строк повноважень комісії визначаються загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації. При цьому кількість робітників у складі комісії по трудових спорах підприємства повинна бути не менше половини її складу.

Комісія по трудових спорах обирає із свого складу голову, його заступників і секретаря комісії.

За рішенням загальних зборів (конференції) трудового колективу підприємства, установи, організації можуть бути створені комісії по трудових спорах у цехах та інших аналогічних підрозділах. Ці комісії обираються колективами підрозділів і діють на тих же підставах, що й комісії по трудових спорах підприємств, установ, організацій.

У комісіях по трудових спорах підрозділів можуть розглядатись трудові спори в межах повноважень цих підрозділів.

Організаційно-технічне забезпечення комісії по трудових спорах (надання обладнаного приміщення, друкарської та іншої техніки, необхідної літератури, організація діловодства, облік та зберігання заяв працівників і справ, підготовка та видача копій рішень і т. ін.) здійснюється власником або уповноваженим ним органом.

Комісія по трудових спорах є обов'язковим первинним органом по розгляду трудових спорів, що виникають на підприємствах, в установах, організаціях, за винятком спорів, зазначених у статтях 222, 232 Кодексу законів про працю.

Трудовий спір підлягає розглядові в комісії по трудових спорах, якщо працівник самостійно або з участю профспілкової організації, що представляє його інтереси, не врегулював розбіжності при безпосередніх переговорах з власником або уповноваженим ним органом.

Працівник може звернутися до комісії по трудових спорах у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У разі пропуску з поважних причин установленого строку комісія по трудових спорах може його поновити.

Заява працівника, що надійшла до комісії, підлягає обов'язковій реєстрації.

Комісія по трудових спорах зобов'язана розглянути трудовий спір у десятиденний строк з дня подання заяви. Спори повинні розглядатися у присутності працівника, який подав заяву, представників власника або уповноваженого ним органу. Розгляд спору за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника при розгляді спору від його імені може виступати представник профспілкового органу або за вибором працівника інша особа, в тому числі адвокат.

У разі нез'явлення працівника або його представника на засідання комісії розгляд заяви відкладається до наступного засідання. При повторному нез'явленні працівника без поважних причин комісія може винести рішення про зняття цієї заяви з розгляду, що не позбавляє працівника права подати заяву знову в межах тримісячного строку з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Комісія по трудових спорах має право викликати на засідання свідків, доручати спеціалістам проведення технічних, бухгалтерських та інших перевірок, вимагати від власника або уповноваженого ним органу необхідні розрахунки та документи.

Засідання комісії по трудових спорах вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин обраних до її складу членів.

Працівник і власник або уповноважений ним орган мають право заявити мотивований відвід будь-якому члену комісії. Питання про відвід вирішується більшістю голосів членів комісії, присутніх на засіданні. Член комісії, якому заявлено відвід, не бере участі у вирішенні питання про відвід.

На засіданні комісії ведеться протокол, який підписується головою або його заступником і секретарем.

Комісія по трудових спорах приймає рішення більшістю голосів її членів, присутніх на засіданні.

У рішенні зазначаються: повне найменування підприємства, установи, організації, прізвище, ім'я та по батькові працівника, який звернувся до комісії, або його представника, дата звернення до комісії і дата розгляду спору, суть спору, прізвища членів комісії, власника або представників уповноваженого ним органу; результати голосування і мотивоване рішення комісії.

Копії рішення комісії у триденний строк вручаються працівникові, власникові або уповноваженому ним органу.

У разі незгоди з рішенням комісії по трудових спорах працівник чи власник або уповноважений ним орган можуть оскаржити її рішення до суду в десятиденний строк з дня вручення їм виписки з протоколу засідання комісії чи його копії. Пропуск вказаного строку не є підставою відмови у прийнятті заяви. Визнавши причини пропуску поважними, суд може поновити цей строк і розглянути спір по суті. В разі коли пропущений строк не буде поновлено, заява не розглядається, і залишається в силі рішення комісії по трудових спорах.

Страницы: 1, 2


Рекомендуем

Опрос

Какой формат работ для вас удобней?

doc
pdf
djvu
fb2
chm
txt
другой


Результаты опроса
Все опросы